Творчість
Збірка поезій Рудковської Аліни Юріївни
Київщина - моя Батьківщина
Мій рідний край - це Київщина.
До болю рідна ця земля:
Верба, калина і ліщина,
І дідівщинськії поля.
Повсюди чую рідну мову,
Ключ журавлиний в вись летить,
Ліси нас кличуть на розмову,
Швидкий струмок десь жебонить.
Тут сповнена я щастям й миром,
Тут вкладені дідів, батьків труди,
Тут істинна у Бога віра,
Те, що властиве нам завжди.
Надія тут живе, а не тривога,
І Київ, Фастів, Васильків...
Це краю рідного дороги,
Їх не один поет сходив.
Тут народився Ярослав,
Що Мудрим нарекли у світі,
Костенко Ліну Бог послав
Й Павла Поповича на орбіті.
Стеценко Веприк наш уславив,
А Білу Церкву - Повалій.
І Сковороді, що не лукавив,
У Переяславі - музей.
«Рошена» ласощі для всіх.
Приносять справжню насолоду,
Бо викликають настрій, сміх
Всього вкраїнського народу.
А школа рідна в Дідівщині –
Домівка друга це для мене.
І де росла колись ліщина,
Тепер ялини скрізь зелені.
Тут є Ірпінь, ліси, поля,
Любов і слава тут країни.
І маниш ти усіх здаля,
Бо гордістю є батьківщини.
Київщина - країна життя,
Де завжди живуть наші мрії.
За покликом серця ідем в майбуття,
Де віра живе і надії.
Зробімо майбутнє щасливим
Народе мій!
Чом губимо Вкраїну?
Чому не встанемо з колін
І зневажаєм мову солов’їну?
Йдемо в Росію на поклін.
Чом ворожнеча поміж нами
Й чуже приймаєм за своє?
О українці, що із вами?
Господь лиш бачить, хто ми є.
Чом Кобзаря ми призабули
В наш козацький родовід?
Уже і волю ми здобули,
Чому ж не живемо як слід?
Чому жербатство в Україні,
А багатіють все ділки?
О статки їхні десь у тіні,
Народу - мізер, дріб’язки.
О рідна земле, Україно,
Могутній Боже із небес,
Ви не судіть народ мій гнівно,
Що стільки коїться чудес.
Тож об’єднаймо всі зусилля,
Добробутом здивуймо світ.
Хай щезнуть розбрат і насилля,
А в душах має щастя цвіт!
Родина - це наше коріння
Сім’я і родина - це наш оберіг,
І з неї в життя ми йдемо за поріг.
Складно в родині любов зберегти,
Адже від себе не можна втекти.
В родині всі бачать твій внутрішній біль,
Бо він випливає і точить, як сіль.
У кожного серце за рідних болить,
Тут рану душевну ти можеш гоїть.
Кожен в сім’ї має бути митцем,
Щоб не зашкодити гострим слівцем.
Бо внутрішній біль, як оголений дріт, -
Лиш вища напруга, і серце, як лід.
Треба любов’ю усе рятувати,
Щоб порожнечі не дати зростати.
Шлях у житті мусиш сам вибирати,
Щоби в дорозі не помилятись.
Шануймо ж країну, шануймо свій рід,
Як рідні руйнують - потопче весь світ.
Родина тримає, це наше коріння,
Її зберігати - для людства спасіння.
Батьки і діти
Батьки і діти - вічна тема,
Єдина радість і проблема.
Болить у матері душа
За доньки втрачене життя.
І так здається, що в їх час
Все було краще, ніж у нас.
А діти стогнуть: «Дайте волі.
Нам вибирати щастя в долі.
Життя це - наше, й нам рішати,
Чи посміхатись, чи страждати.
І що ще треба цим батькам?
Життя прожити дайте нам».
А батько плаче від розпуки:
«Чому у мене такі внуки?
Чому їм байдуже? Чому?
Я ж серце віддаю йому».
Батьки і діти - вічна тема,
Єдина радість і проблема.
То ж, мабуть, втративши сумління,
Зійшлись в житті три покоління,
Щоб гартуватись в боротьбі,
Тюрму будуючи собі.
Яка свобода там, де стіни
Відгородили батька й сина,
Де кожен має свій язик,
А інших слухати не звик.
І кожен має право жити
А прагне іншого судити.
Та найстрашніше, що для нас
Відведений короткий час.
І батька вже не повернути,
А біль за сина не забути.
Батьки і діти - вічна тема,
Єдина радість і проблема.
Дай, Бог, нам вчасно зрозуміти,
Що треба не боротись - жити!
Надії матері
Я пам’ятаю: мене матінка купала
У чебреці, любистку, руті - м’яті,
Хотіла, щоб була я не лукава,
Щоб сонечком світила в хаті.
А ще матуся в росах теж купала,
Дивилися на мене незабудки й ружі,
І сонцем, і водою гартувала,
Щоб виросла я добра, щира, дужа.
Співала мені мама колискову
Про зайчика, сопілку і калину,
Щоб пам’ятала матері я мову
І хату батьківську, й свою родину.
Все ластівкою ніжно називала,
Дивилась на циганську мою вроду –
І бути гідною в житті навчала,
Щоб знала, що козацького я роду.
Щоб я любила пісню солов’їну,
Не ображала дерева й струмочка,
І щоб пишалась мною Україна,
Що виростила мама таку дочку.
До 20- ти річчя незалежності України
З днем народження, рідна Вкраїно!
Україно, Вітчизно рідненька,
Ти купаєшся в квітах, житах,
Зігріваєш моє ти серденько,
І ходжу по твоїх я стежках.
Ось вже сонце проснулось і встало,
Йду раненько тебе привітать,
Я тобі уже квітів зібрала,
Будем всі ми цей день святкувать.
Трави росами вмились у полі,
Темним оком морга бузина,
І птахи проспівали вже: «Воля!»
Ні для кого не є дивина.
Обрій сходу такий малиновий
Усміхнувся красою мені
День сьогодні врочистий і новий
Синьо-жовто заграв в вишині.
Незалежності ось уже двадцять.
З ювілеєм, державо моя!
Вже ніколи не будем бояться,
Бачу радісні, світлі обличчя,
Чую лагідний подих з грудей.
Україно, ти матінко вічна
Для усіх твоїх вірних дітей.
Нехай пісню несуть гомінливу
Веселії птахи на білім крилі!
З днем народження, земле красива,
З днем найкращим в твоєму житті!
Молитва
За рідну Вкраїну молюся!
За вільну соборну Вкраїну,
Мій Боже, до Тебе звертаюсь:
Збережи мову солов’їну
І край, де гулятиме воля
Під небом спокійним блакитним,
Де згинуть і бідність, й сваволя,
Розквітнуть сади білим цвітом,
Дозріють дари соковиті.
Дай діждаться години такої,
Щоб про себе в світах заявити.
Дай нам миру і дружби міцної.
Позбав фарисейства і злоби,
Хай в душах цвітуть тільки весни,
Розбрат відверни і хвороби
На рідних просторах й небесних.
Амінь
Серце Тараса з тобою, Вкраїно
Зорі ясні, тихі води,
Моя Україно,
Як любив тебе Шевченко,
Любив до загину
Він дитиною купався
В твоїх чистих росах,
А вже підлітком обходив
Землю рідну босим
Ще маленьким не зазнав
Ні щастя, ні долі,
Наче ти, моя Вкраїно,
Страждав у неволі.
Він всім серцем лиш тобою
Жив і милувався,
Проклинав всіх ворогів,
Що з тебе знущались
Він любив лани широкі,
Вільні, неозорі,
А ненавидів панів,
Бо вони несли лиш горе.
Не приніс нам буйний вітер
Жаданої волі,
Заблукав в степах безмежних,
Залишив без долі
Ще й донині молить Бога
Тарас з вічності німої,
Щоб послав він Україні
Воленьки святої.
Щоб усі запанували
Брати-українці,
Щоб щасливу долю мали
И радості - по вінця.
Щоб любили Україну
У ділах, не в слові,
Щоб звучала рідна пісня,
Українська мова.
Щоб порвали всі кайдани,
Що тисли віками
А Шевченко буде жити
Вічно поміж нами.
І ніщо з ним не розлучить:
Ні час, ні могила,
Його серце із тобою,
У країно мила.
Пам’ятай, що ти - Людина
Буває у житті усе:
І біле, й чорне нам несе.
Яскраве сонце, темні хмари,
І злети є, і є провали.
Любов і ненависть, добро і зло,
Сумний кінець, чуже тепло.
Тож завжди вибір перед нами
Життя малює кольорами.
І негаразди, і страждання,
Майбутні плани і кохання,
Політ високий і падіння,
І на душі важке горіння.
Нестримний час, людські бажання,
Солодкі мрії й сподівання...
Переступивши всі невдачі,
Крути в житті колеса вдачі.
Зібравши сили свої, ти
Упевнено йди до мети,
Забудь образи та провини
І пам’ятай, що ти - Людина.
Ми всі Шевченкові сини
Стоїть Шевченко на горі
І Україну оглядає...
Стоїть у задумі й журі
Братів до єдності благає.
Якщо ви любите свій край,
Нащадки вольниці і слави,
У чварах не згубіть це рай,
Гуртуйтесь у одній державі.
Якщо ви любите Вкраїну
Усім: і серцем, і душею –
Не допустіть у ній руїну,
Трудіться і живіть для неї.
Всім часто твердять, що живете
У вільній від оков державі...
Та вже готують нам тенета
Підступні недруги лукаві.
Усіх вас прагнуть заманити
В «Російське братство», в «Мир єдиний»,
Культуру й мову насадити,
Закривши рідні школи України.
Не підкоряйтесь їм, брати,
Не вірте фарисеям із мандатом,
Ми всі Шевченкові сини,
А Україна нам - єдина мати.
Купи мені, матінко, крила
Купи мені, матінко, крила,
Щоб я понад світом летіла.
Щоб бачила діток в Китаї,
В Америці і Парагваї.
Я хочу побачити море,
Його неосяжні простори.
Згори найгарніші Карпати,
Словами це не передати.
На річку найвищу погляну,
Над Тихим злечу океаном.
Знайду гарне місце на світі
І буду там, матінко, жити.
Послухала мати дитину,
Купила їй крила орлині.
«Ну що ж, моя доне, лети
Шукати гарніші світи».
Ось доня летить понад краєм.
«Яка це країна? - гадає.-
Я може б отут зупинилась,
Та мови я їх не навчилась.»
Природа Бомбею - це казка,
Красиво, звичайно, в Дамаску.
Та я - українська дитина
І дуже люблю Україну.
Чужа мені мова індійська,
Французька і навіть російська.
Я мови усі поважаю,
Та рідну у серці плекаю.
Хоч гарно довкола на світі,
Та серце не хоче радіти.
Лечу до своєї країни,
Де ждуть мене рідні перлини.
Де пісня найкраща у світі,
Де сонце яскравіше світить,
Де все розумієш з півслова,
Де квітне прабатьківська мова
Рідна земля - європейська держава
Держава моя і велика , й єдина,
Це рідна до болю моя Україна.
Обласкана сонцем. Омита дощами,
Ти волю тримаєш своїми руками.
Розправила крила, бо час твій настав
Надати всім людям свободи і прав.
У цьому пориві і пристрасть, і гнів,
І нації доля, й козацький порив.
Я дуже пишаюсь, що донька твоя,
Що ця Україна й моя є земля.
І віра у серці моєму живе,
Що влада сучасна тебе підніме.
Й сягнеш ти щасливих і мирних висот,
І збратаним буде твій вільний народ.
Багато чого ще залежить від нас.
Дарма, що десятий закінчую клас.
Щоб наша країна в «Європі» була,
Нам треба палати, як іскра добра.
Це не самопожертва і не героїзм,
Це істинний справжній прометеїзм.
Перед Богом складаю присягу свою,
Що серце і розум Вкраїні даю.
Хай світ весь почує присягу святу!
Хай всіх сповістить про велику мету!
Хай відгук почує й розтопить серця,
Хто «раю в Європі» шука в гаманцях.
«Збудуєм Європу у вільній Вкраїні!»
Цей лозунг лунає повсюду і нині.
А що означає цей заклик? Скажіте?
Спочатку належні умови створіте.
А це означає добробут людині,
Це захист і прав, і свобод в Україні.
Бо рідна земля - Європейська держава,
До інтеграцій, стандартів готова.
Попереду, правда, ще довга дорога,
Пройдемо її разом до перемоги.
Україна у нас одна
Україно, матінко кохана,
Розбрату тебе терзає зло.
Прикладу я до твоєї рани
Свого серця весняне тепло.
Затулю ним нашу пісню й мову
Від зневаги, зла і від образ.
Хай же верховоди випадкові
Не ведуть у чорну прірву нас.
Відійдіть з дороги, товстосуми,
Ви не Прометеї - лихварі,
Хай же Кобзарева добра дума
Нас єднає в злагоді, добрі.
Хай же правди спалахне багаття
І гризня закінчиться сумна,
Бо вождів в нас розвелось багато,
А Вкраїна лиш одним одна.
Земля моїх предків
Земля моїх предків, моя Батьківщина!
Вкраїнонько люба моя!
Для мене ти краща у світі, єдина,
Так серце моє промовля.
У нас із тобою єдине минуле,
Бо прадіди в нас козаки.
Вони захищали тебе від татарів,
Сміливі були вояки.
Вони не боялись ні смерті, ні болю,
За волю боролись вони.
За тебе, Вітчизно, за кращую долю,
Щоб тільки не було війни.
Ти гідних зростила дітей для народу:
І Лесю, й Шевченка, й Франка.
Боролися вони за волю й свободу,
Щоб визволить всіх із ярма.
Оголив Вкраїну Михайло Грушевський
І в силу велику з’єднав.
Підніс Батьківщину і люд український
І всі перешкоди здолав.
Я вірю в майбутнє твоє, Україно,
Я вірю - настане той час,
Що в світі ти станеш могутня і вільна,
Дізнаються всюди про нас.
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
Не дам тебе знищить, не дам!
Мене ти зростила, як мати дитину,
За тебе - життя я віддам!
Я вірю в людей, що працюють на ниві,
Вирощують стиглі хліба,
Вони усе зроблять, щоб в злагоді й мирі
Вкраїнська жила дітвора.
Ніколи й нікому тебе не здолати,
Бо в світі така ти одна.
То ж треба всі сили навік поєднати
І все віддавати сповна.
Моя Україно! Про тебе багато
Поети складали пісень.
Вітчизно моя, ти як рідная мати,
Як сонячний, лагідний день.
Земля моїх предків, моя батьківщино,
Вкраїнонько люба моя.
Для мене ти краща у світі, єдина!
Звучить твоє гордо ім’я!
Я вдячна...
Стою в молитві перед Богом,
Прошу за землю я святу,
За мирне небо, за убогих,
Що в Україні я живу.
Що можу вірити й любити,
Сміятись радо й плакати в біді,
Надію й помисли здійснити
І пам’ятати старі дні.
Радію променям я сонця
Й пшениці шелесту в полях,
Усмішці мами у віконці
І сильним татовим рукам.
Я вдячна за красу довкола,
За роки прожиті в добрі,
За те, що чую рідну мову,
Що линуть радісні пісні.
Прошу не так уже й багато,
Та знаю, що як прийде час,
Усе потрібно віддавати.
Бо швидко йдуть роки повз нас.
Я хочу, щоб життя минало
Без горя, болю і біди,
А у душі завжди лунали
Слова подяки й доброти
Січневий вітер
Про визначну історичну дату 22 січня ми ніколи не сміємо забувати. Саме цього дня 1918 року ІУ Універсалом проголошено волю українського народу і створено вільну суверенну державу - Українську Народну Республіку. Рік пізніше, 22 січня 1919 року, відбулася світла подія - злука земель Східної і Галицької України в одну неподільну вільну соборну Україну. Цей акт - вічно жива ідея, це заповіт, який кличе нас до єдності, згоди і любові.
Віяв вночі вітер,
Сніг вікно замів,
Чують в хаті діти:
Вітер зі степів!
За морями діти
Чують волі дзвін:
Голосив по світі
Нашу правду він.
Бачать діти в далі,
Наче крізь туман,
Як колись збирались
Люди на майдан.
Чують, як лунала
Вістка всім нова:
Це Універсалу
Радісні слова.
Що буде віднині
Воля нам усім
У вільній Україні –
Від Карпат по Дін.
Правда це, чи мрії?
- Чуєш? Дзвони б’ють
В Києві в Софії,
Чи між нами тут?
Це лунає вічно
В серці молодім
В Двадцять Друге Січня
Давній волі дзвін.
